Череватий В.В.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД УКРАЇНИ ЯК ОБ'ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Сучасний процес інтенсивного розвитку суспільства нерозривно пов'язаний з такими явищами як інтеграція та глобалізація, які породжують боротьбу різновекторних національних інтересів, головним чином, через інформаційний простір, а це загрожує розмиванням суспільних цінностей і національної ідентичності. [3, с. 214]

Саме тому, інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним з найважливіших елементів забезпечення національної безпеки [1, с. 18] в цілому, так і конституційного ладу зокрема.

Свідченням цьому є визначення життєво важливих інтересів в інформаційній сфері України особи, суспільства і держави як головних складових структури конституційного ладу України.

Конституційний лад - це логічна побудова, яка відображає об'єктивовані в нормах конституційного права устрій держави і суспільства, а також становище людини в системі відносин: держава - суспільство – особа [4, с. 12].

Оскільки конституційний лад є основою всього суспільного і державного життя, то забезпечення його належного функціонування є одним з найголовніших завдань держави. Це забезпечення стає ще більш актуальним з урахуванням того, що існує ряд чинників, які не завжди належним чином впливають на розвиток суспільного та державного ладу, тобто - зовнішні і внутрішні загрози функціонування конституційного ладу - одного із головних об'єктів національної безпеки.

Вони визначаються через реальні та потенційні загрози національній безпеці України в цілому та її складовим зокрема. У сфері інформаційної безпеки одними із головних загроз конституційному ладу можна виділити наступні:

-   поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;

-   зовнішні та внутрішні негативні інформаційні впливи на індивідуальну та суспільну свідомість через засоби масової інформації та мережу Інтернет;

-   негативні інформаційні впливи, спрямовані на підрив конституційного ладу та використання засобів масової інформації і мережі Інтернет для пропаганди сепаратизму за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками;

-   несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів органів державної влади, розголошення інформації, яка становить державну та іншу передбачену законодавством таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

-   недостатня розвиненість інститутів громадянського суспільства, послаблення суспільно-політичної, міжетнічної та міжконфесійної єдності суспільства, недосконалість партійно-політичної системи, непрозорість політичної та громадської діяльності, що створює передумови для обмеження свободи слова, маніпулювання суспільною свідомістю;

-   поширення у засобах масової інформації невластивих українській культурній традиції цінностей і способу життя, культу насильства, жорстокості, порнографії, зневажливого ставлення до людської і національної гідності [1, с. 19-20]. 

Саме для безпечного функціонування у національному і світовому інформаційному просторі зазначені загрози зумовлюють комплексну протидію їм з боку держави на основі пошуку ефективних управлінських рішень.

За означених умов дослідження і вирішення наведених проблем має невідкладний характер і містить особливий інтерес для сучасної науки і практики. Для цього необхідним є поєднання зусиль державних органів і установ, навчальних закладів з дослідження проблем  національної безпеки для вироблення концептуальних засад інформаційної безпеки.

Оскільки вказані засади за своєю суттю базуються на загальних національних цінностях і інтересах - людини, суспільства і держави; за змістом - складаються з урахуванням загальних принципів суспільства і держави, то, у даному випадку, вони є сукупністю суспільних відносин, що виникають у сфері інформаційної безпеки і розкриваються через основні інститути конституційного ладу як її основного об'єкту. До таких слід віднести: об'єкти і суб'єкти інформаційної безпеки та їх правовий статус, фактори, загрози та чинники (соціального, політичного, економічного, екологічного та ін. характеру), що в сукупності своїй є головними причинами виникнення, існування та припинення суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки.

З урахуванням того, що інформаційна безпека під впливом сучасних інтегративно-глобалізаційних процесів (глибоке проникнення Інтернету, кіберзлочинність тощо) набуває відносно самостійного наднаціонального характеру, втілення її концептуальних засад не можливе без імплементації норм чинних міжнародних стандартів. Прикладом цьому може слугувати Європейська конвенція про кіберзлочинність 2005 року, яка окреслює необхідність спільної кримінальної політики, спрямованої на захист суспільства від кіберзлочинності шляхом створення відповідного національного законодавства і налагодження міжнародного співробітництва [2, с. 71].

Станом на сьогодні основою втілення вказаних напрямків концептуальних засад інформаційної безпеки слугує Доктрина інформаційної безпеки, затверджена Указом президента України від 8 липня 2009 року.

Доктрина чітко окреслює основні засади інформаційної безпеки України, визначає її місце в системі забезпечення національної безпеки України та напрямки державної політики у сфері інформаційної безпеки України. при цьому, головний акцент у діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки має бути зосереджений на конструктивному поєднанні діяльності держави, громадянського суспільства і людини – головних складових конституційного ладу України [1, с. 21].

Все вище зазначене вказує на необхідність всебічного системного підходу у дослідженні проблем інформаційної безпеки, базисом якого повинні стати ґрунтовні наукові здобутки соціального, політичного, економічного, екологічного та ін. характеру, що стануть термінологічними та методологічними засадами організації діяльності всіх складових як інформаційної безпеки, так і національної загалом.

Література

1. Доктрина інформаційної безпеки України.// Офіційний вісник Президента України. Інформаційний бюлетень № 20 (105). - Київ. ДП НВЦ "Євроатлантикінформ", 2009.

2. Конвенція про кіберзлочинність. Відомості Верховної Ради України, № 5-6. Київ, 2006.

3. Пилипчук В.Г. Формування теоретико-правових основ забезпечення державної безпеки України (кінець ХХ – початок ХХІ століття): Монографія. – К.: НКЦ СБ України. – 2008.

4. Прієшкіна О.В. Конституційний лад України: актуальні питання становлення, інституціоналізації та розвитку. Монографія  - О.: Фенікс, 2008.

Опубліковано: Череватий В. В. Конституційний лад України як об'єкт інформаційної безпеки / В. В. Черневатий // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : зб. матеріалів наук.-практ. конф., (Київ, 22 берез. 2011 р.).- Ч1. – К. : Вид-во НА СБ України, 2011. - С. 159-162