Тихомиров Олександр Олександрович

кандидат юридичних наук

правові проблеми протидії кіберзлочинності на ТРАНСПОРТІ

Актуальність протидії кіберзлочинності сьогодні не викликає сумнівів, а з подальшим інформаційним розвитком України вона буде тільки посилюватись. Транспортна галузь як одна з глибоко насичених високими інформаційними технологіями та особливими вимогами до безпеки є імовірним об'єктом кіберзлочинців, які реалізуючи свої злочинні наміри можуть використовувати несанкціонований доступ до об'єктів транспортної інфраструктури, зокрема до різноманітних систем автоматизованого управління рухом.

Слід зазначити, що проблеми кіберзлочинності на транспорті не мають власної правової природи і лежать в контексті її загальних проблем, проте мають особливості пов'язані із значною потенційною небезпекою та масштабами шкідливих наслідків.

Важливість протидії кіберзлочинності вже визнана світовою спільнотою у відповідних правових актах міжнародного рівня, що вивело її проблеми поза межі лише кримінологічної та криміналістичної площини, в яких коріниться їх походження та причини актуалізації. "Кіберзлочин", ставши предметом міжнародного і національного правового регулювання ввібрав у себе зокрема проблеми, пов'язані з правовою імплементацією, удосконаленням і гармонізацією національного законодавства та зумовив необхідність його всебічного осмислення. Ці проблеми безпосередньо стосуються і транспортного права як складного міжгалузевого утворення, що певним чином охоплює комплекс охоронних норм (кримінальних, адміністративних), за якими можуть кваліфікуватися "кіберправопорушення".

Однією з проблем, на яких доцільно акцентувати увагу є проблема понятійно-термінологічна, що пов'язана не тільки з несформованістю загальновизнаного юридичного наповнення поняття "кіберзлочин" та одночасним існуванням значної кількості однорідних понять ("комп’ютерний злочин", "злочин у сфері використання інформаційних технологій" тощо), а і з концептуальною невизначеністю місця "кіберзлочину" в системі протиправних діянь передбачених національним законодавством: як окремого виду цих діянь, як специфічної форми їх скоєння, як того і іншого. Все це ставить під великий сумнів доцільність і можливість нормативного закріплення кіберзлочину і впровадження його як окремого виду злочинів кримінальним правом. Проте в якості специфічної форми скоєння "кіберзлочин" може знайти відображення у багатьох нормах кримінального матеріального права, зокрема в деяких нормах  визначених розділом ХІ ККУ "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту", які є  безпосередньою складовою транспортного права України (ст.ст. 277, 278, 279, 282, 292).

Шляхом вирішення цієї проблеми є ґрунтовне загально-теоретичне осмислення тієї змістовної частини поняття "кіберзлочин", яку надає приставка "кібер-", враховуючи аксіологічні, етимологічні, семантичні її особливості, а також історію виникнення і розвитку самого явища кіберзлочинності. Означена проблема належить до низки проблем формування понятійно-термінологічного апарату сфери кібернетичної безпеки, які мають вирішуватись комплексно [1].

Іншим проявом понятійно-термінологічної проблеми є запозиченість поняття "кіберзлочинність" з певним закладеним в нього змістом з міжнародних правових актів, зокрема з Конвенції про кіберзлочинність [2], які створені державами з різними типами правових системи та особливостями трактування поняття "злочин". Надане ними розуміння кіберзлочинності є достатньо узагальненим і абстрагованим від правової системи конкретної держави і не може в повній мірі відповідати її особливостям, що додатково породжує проблеми нормативно-правової імплементації.

Так, для правової системи України характерним є поділ протиправних діянь на дві групи: злочини (найбільш суспільно небезпечні правопорушення, за які передбачена кримінальна відповідальність) і проступки (всі інші правопорушення, за які передбачена юридична відповідальність інших видів, зокрема адміністративна, цивільна, дисциплінарна). При цьому питання виокремлення "кіберпроступку" як виду правопорушень майже не розглядається [3]. А їх ознаки можуть мати правопорушення передбачені главою 10 КУпАП "Адміністративні порушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку" в основному у вигляді втручання у роботу або пошкодження устаткування (пристроїв, обладнання) з використанням комп'ютерних технологій, які не можуть кваліфікуватися за ККУ.

Остання проблема може додатково посилитись новелами Кримінального процесуального кодексу України, що започатковує впровадження нового для правової системи України виду правопорушень – кримінального проступку, який у майбутньому буде мати окрему регламентацію матеріальним кримінальним правом.

Окремою проблемою загального для правової системи України характеру є проблема ефективності правових засобів протидії кіберзлочинності та адекватності їх застосування.

Згідно положенням теорії права правовий вплив може здійснюватись на рівні свідомості і на рівні поведінки індивідів. Перший передбачає широке використання методу переконання з метою формування внутрішніх мотивів та стимулів правомірної поведінки індивідів, що у сучасних умовах стосовно кіберзлочинності є малоефективним, зважаючи, з одного боку на низький рівень правової та інформаційної культури громадян, а з іншого, на транс національний характер кіберзлочинності яка може виходити за юрисдикційні межі окремої держави. Очевидно, що за таких умов реальний потенціал дієвості має лише влив на поведінку індивідів, який здійснюється за допомогою застосування (або можливості застосування) методів державного примусу з використанням таких спеціально-юридичних засобів, як юридична відповідальність, правосуддя, засоби виявлення, припинення, профілактики правопорушень тощо. Це надає сьогодні особливого значення правоохоронній складовій протидії кіберзлочинності, тобто системі дієвих охоронних правових норм, в першу чергу кримінальних, створених за єдиними міжнародними стандартами, а також ефективній діяльності правоохоронних та судових органів держави і відповідних міжнародних організацій щодо застосування цих норм.

Вирішення означених проблем може стати кроком на шляху адекватного правового сприйняття явища "кіберзлочин", визначення необхідності та ступеня його нормативно-правового впровадження, і, як наслідок, гармонізації національної правової бази діяльності спрямованої на протидію кіберзлочинності.

Література

1. Мельник С.В., Тихомиров О.О., Лєнков О.С. До проблеми формування понятійно-термінологічного апарату кібербезпеки // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Вип. 30  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Znpviknu/2011_30/Zbirnik_30_28.pdf

2. Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність : Закон України від 07.09.2005 №2824-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 5-6. – Ст. 71.

3. Тихомиров Д.О. До проблеми розмежування кіберзлочину і кіберпроступку / Д.О. Тихомиров // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : зб. матеріалів наук.-практ. конф., м. Київ, 22 березня 2011, Частина 2. – К. : Вид-во НА СБ України, 2011. - С. 75-77.

Опубліковано: Тихомиров О.О. Правові проблеми протидії кіберзлочинності на транспорті / О.О. Тихомиров // Транспортне право в ХХІ столітті: [Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції, Київ, НАУ, 21 лютого 2013 р.] - К. : Комп’ютерпрес, 2013. - С. 434-437