Забайлович Лариса Вячеславівна,

Студентка 4-го курсу

Кібернетична безпека у законодавстві України, США, КНР та Росії

Сфера суспільних відносин, яку визначають як кіберпростір пов’язана з  процесами глобалізації. Сьогодні існує низка невирішених питань на глобальному рівні, що вимагає формувати національну інформаційну політику окремих держав. Провідні країни світу вже мають підрозділи по боротьбі з кіберзлочинністю. До них належать Сполучені Штати Америки, Китайська Народна Республіка та Російська Федерація.

Звернувшись до історії, термін «кіберпростір», було вперше вжито американським драматургом Вільямом Гібсоном у 1984 році при описанні віртуального простору, в якому циркулюють електронні дані із здійснюються процеси електронної комунікації [1, с. 130].

Кіберпростір - це простір, сформований інформаційно- комунікаційними системами, у якому проходять процеси перетворення (створення, зберігання, обміну, обробки та знищення) інформації, представленої у вигляді електронних комп’ютерних даних. Тобто, він виявляється у єдності інформаційних ресурсів, представлених у вигляді електронних комп’ютерних даних та сукупності технологій, що забезпечують можливість їх обміну та перетворень [2].

Ключова зовнішньополітична ініціатива США щодо перспектив розвитку кіберпростору була оприлюднена 16 травня 2011 року з назвою Міжнародна стратегія для кіберпростору (International Strategy for Cyberspace). Цей документ не лише визначає принципові положення, що з них виходитимуть США при формуванні власної політики щодо кіберпростору, а й окреслює потенційні напрями регулювання та перспективи його розвитку для США [3].

У лютому 2014 року Уряд США опублікував нову Програму інформаційної безпеки  (Cybersecurity Framework). Ця програма розроблена Національним інститутом стандартів і технологій і має комплексний характер, зокрема: включає низку правил, статутів і обмежень, які повинні допомогти організаціям управляти ризиками, пов'язаними з інтернет-технологіями; передбачає недоторканність приватного життя і громадянських свобод,  взаємодію уряду і компаній приватного сектора, який регламентує діяльність у сфері комп'ютерних технологій [4].

Одним із проектів РФ у сфері забезпечення міжнародної інформаційної політики є Конвенція «Про забезпечення міжнародної інформаційної безпеки», де визначаються питання, котрі пов’язані з державною політикою щодо мережі Інтернет і є суверенним правом цих держав.

Також, РФ разом із КНР винесли на обговорення ще один проект під назвою «Правила поведінки у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки», який встановлює жорсткий контроль над інтернет-простором. З цього приводу зібралася міжнародна конференція у Лондоні 2011 року, яка не підтримала даний документ, а навпаки розкритикувала. Британський  прем’єр  Д. Камерон заявив, що: «Уряди  країн  світу  не  повинні використовувати кібербезпеку як привід для запровадження цензури».

Цей проект був не прийнятий представниками ООН та ОБСЄ, оскільки:

•  багатостороннє управління мережею не передбачає участі громадянського суспільства, що може перетворити таке управління на міждержавне;

•  формування культури інформаційної безпеки передбачає провідну роль держави та державно-приватного  партнерства, в той час як з цього процесу виключені елементи громадянського суспільства;

•  «загальна повага до прав людини» містить суттєве уточнення - «повага до багатоманіття історії, культури та соціальної структури всіх країн», що може бути використано для звуження універсальності прав людини, закріплених, зокрема, в документах Генасамблеї;

•  боротьба із злочинною чи терористичною діяльністю з використанням інформаційно-комунікативних  технологій передбачає протидію діяльності, що «підриває  політичну, економічну та соціальну стабільність держав, їх культурні та духовні традиції» [3].

Що ж до України, то нині тільки розробляється Закон України «Про кібернетичну безпеку України», що має зафіксувати ключові терміни у сфері кібербезпеки, визначити поняття об’єкта критичної інфраструктури та механізми захисту таких об’єктів, принцип побудови Єдиної загальнодержавної системи протидії кібернетичним загрозам та її складових елементів, вирішити проблеми міжвідомчого координування та повноваження суб'єктів забезпечення кібернетичної безпеки держави.

Потрібно зазначити, що в діючому законодавстві є зафіксований Закон України «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність» від 07 вересня 2005 року. Відповідно до якого Конвенція ратифікується зі внесеними застереженнями та заявами. Також, закон визначає органи на які покладаються повноваження у цій сфері [5].

Також, Україна вже має досвід у проведенні спеціальних операцій по боротьбі з кіберзлочинами. У серпні 2011 року Служба безпеки України в рамках спільної операції зі спецслужбами США припинила незаконну діяльність українського осередку міжнародного злочинного хакерського угруповання, члени якого викрали із закордонних банківських установ мільйони доларів, підроблюючи кредитні картки [3].

Отже, потрібно зазначити, що з розвитком технологій, особливо у ХХІ столітті, кіберпростір набуває нових масштабів як на глобальному рівні так і  на національному рівні. Забезпечення кібернетичної безпеки визначається першочерговим чинником для подальшого його розвитку. Так, порушення у сфері кіберзлочинності набирають обертів і стають одними з найактуальніших проблем сьогодення. Фактично це так, але не дивлячись на статистику.

Список використаних джерел:

1. Бондаренко С.В. К вопросу о таксономии киберпространства / С.В. Бондаренко // Рационализм и культура напороте третього тысячелетия. Матер. Третьего российского философского конгресса (16-20 сентября 2002 г.). Ростов-на-Дону: Изд-во СКНЦВШ, 2002. – Т. 4. – С. 130 – 131

2. Мельник С.В. До  проблеми  формування  понятійно-термінологічного апарату  кібербезпеки /  С. В. Мельник,  О. О. Тихомиров //  Актуальні  проблеми управління  інформаційною  безпекою  держави:  зб.  матеріалів  наук.-практ.  конф. (22 берез. 2011 р.) : [у2 ч.]. –  Ч. 2. –  К. :  Наук.-вид.  відділ  НА  СБ  України, 2011. – С. 43–48.

3. Дубов Д.В. Аналітична доповідь «Майбутнє кіберпростору та національні інтереси України: нові міжнародні ініціативи провідних геополітичних гравців» / Д.В. Дубов, М.А. Ожеван // Діловий інформаційно-аналітичний журнал «Інформація та безпека». – 2012. – № 2. – С. 37-46

4. Сybersecurity framework for critical infrastructure [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pcworld.com

5. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність» // Відомості Верховної Ради. – 2011. – № 5. – ст. 32

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Тихомиров О.О.