Четвер, 15.11.2018, 06:01
Вітаю Вас Гість | RSS
   ПРАВО,  СУСПІЛЬСТВО,  ДЕРЖАВА,  БЕЗПЕКА : інформаційний вимір
Головна Каталог статейРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформаційна безпека [11]
Кібернетична безпека [6]
Теорія держави і права [11]
Студентські доповіді [6]
Навчальні і наукові видання [6]
Теги
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Погода
Головна » Статті » Теорія держави і права

Правова інформація: теоретико-правовий аспект. Частина 1


 

Тихомиров О.О.

кандидат юридичних наук

 

УДК  004:340

 

 


 


Правова інформація: теоретико-правовий аспект

 

Постановка проблеми. Сьогодні ідея інформаційного розвитку для України вже не є новою. Необхідність становлення інформаційного суспільства та повноцінного входження у світовий інформаційний простір визнана законодавством України і є пріоритетом державної інформаційної політики. Проте взаємозв'язки тенденцій інформаційного розвитку з іншими напрямами суспільної і державної трансформації, у першу чергу зі становленням громадянського суспільства і розбудовою правової держави, залишаються недостатньо усвідомленими. Традиційні форми і методи організації та самоорганізації суспільного життя сьогодні потребують переосмислення крізь призму концепції становлення інформаційного суспільства та його основних ідеалів, до яких належить всезагальний, вільний, швидкий доступ до різноманітних інформаційних ресурсів. Одним з таких ресурсів можна розглядати і законодавство у його широкому розумінні як системи правових актів, що регламентують поведінку людини у суспільстві. Очевидно, що змістом законодавства є інформація важлива для регулювання суспільних відносин, тобто правова інформація. Отже на зламі концепцій правової держави і інформаційного суспільства виникає як наукова, так і практична проблема усвідомлення правової інформації у всіх її аспектах, або ж навіть усвідомлення права як інформації.

Слід визнати, що не зважаючи на відсутність окремих наукових досліджень предметом яких була б саме правова інформація, багато проблем пов'язаних з інформацією в правовій сфері досліджується галузевими правовими науками, при цьому інформація розглядається переважно в якості об'єкта правовідносин або об'єкта галузевого права (інформаційного, цивільного, адміністративного тощо), що не дозволяє осягнути глибинні феноменологічні взаємозв'язки інформації і права. Проте і у філософсько-правовій думці, для якої характерним є широке використання феноменологічного підходу, здійснюються лише поодинокі спроби переосмислення права в контексті сучасних тенденцій інформаційного розвитку людства, зокрема активізації комунікативної діяльності членів суспільства, прикладом чому є один з напрямів сучасного інтегративного праворозуміння - комунікативна теорія права А.В. Полякова [1], а також міжгалузевий напрям наукових знань, який виокремлено українським ученим К.І. Бєляковим під назвою "правнича інформаціологія" [2; 3].

Метою цієї статті є спроба теоретико-правового осмислення поняття "правова інформація", виокремлення прагматичного напрямку його розуміння та з'ясування можливих шляхів підвищення ефективності правового регулювання в умовах розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Виходячи з феноменологічних аксіологічних особливостей права, будь-яка форма його буття повинна розглядатися як загальнолюдська цінність. Серед онтологічних форм права традиційно виділяють ідею права, норми права, правовідносини, правосвідомість, правову культуру, правопорядок тощо. Очевидно, що в умовах глибокої інформатизації суспільного життя, коли інформація сама по собі набуває пріоритетного значення, правову інформацію також доцільно сприймати як одну з форм буття права і, відповідно, як складову правової реальності [4]. Причому в сучасному суспільстві, яке має яскраво виражений інформаційний вектор подальшого розвитку, вона являє собою особливу соціальну цінність. У такій якості, в межах концепції правової держави, якісна правова інформація може позиціонуватися на рівні пріоритетів національних інтересів, а отже зумовлювати об'єктно-предметну спрямованість діяльності по забезпеченню національної і зокрема інформаційної безпеки.

Правовою наукою феномен правової інформації сьогодні залишається недостатньо дослідженим. Проте саме інформаційний компонент визначає ефективність права як універсального соціального регулятора, оскільки в нормативному аспекті право є інформацією щодо можливого, належного, забороненого у важливих сферах суспільних відносин.

З філософської точки зору "інформація" розглядається як віддзеркалення об'єктів матеріального світу. Отже процеси виникнення, створення, обміну, сприйняття, усвідомлення правової інформації в усіх її формах є своєрідним інформаційним виміром дії права, а сама правова інформація виступає елементом механізму правового регулювання, певним чином охоплюючи такі основні його елементи як норми права, правові акти, юридичні факти тощо. Саме такий підхід до правової інформації видається прагматичним і гармонійно пов'язаним з традиційними положеннями загальної теорії права, оскільки він відображає властивості правової інформації як складової основи, що забезпечує безпосередню реалізацію регулятивної функції права.

Проте сучасна вітчизняна нормативно-правова інтерпретація правової інформації, яка і має бути найбільш прагматичною та раціональною, не в повній мірі відповідає таким уявленням, є значно ширшою за змістом, що створює певну нормативно-правова невизначеність.

Так, Закон України "Про інформацію" (ст. 17) в останній редакції  практично необмежено трактує поняття "правова інформація", відносячи до неї будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Очевидно, що таке визначення за своїм змістом має скоріш філософський науковий характер ніж нормативно-правовий. При цьому серед джерел правової інформації тим же законом виділяються Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань [5], що має протилежний характер, акцентуючи увагу саме на нормативно-правових джерелах і засобах надання публічності їх положенням (змісту).

Альтернативні трактовки правової інформації найчастіше спираються на той чи інший напрям розуміння поняття "інформація" [6], трансформуючи його крізь поняття "правова сфера", яке само по собі є достатньо широким і не має конкретизованого визначення. Наприклад: "правова інформація - відомості про факти, події, предмети, осіб, явища у правовій сфері життя суспільства, що містяться як у нормах права, так і в інших джерелах, і використовується при вирішенні правових завдань" [7].

Таким чином, у широкому розумінні, що сформувалося на даний час, правова інформація вбирає в себе значний масив суспільно важливої інформації і є не стільки окремим видом інформації, скільки специфічною якістю тієї інформації, яка відображає процеси організації суспільного життя у сферах охоплених правовим регулюванням. Специфіка правової інформації полягає ще й у тому, що, незалежно від змісту, вона завжди має певну соціальну значущість, яку їй і надає така якість як "правота" або "правність".

Підтвердженням вище зазначеного можуть бути авторські інтерпретації класифікації правової інформації [8-12], результат компіляції яких за обсягом і змістом буде наближатися до загальної класифікації інформації, яка пропонується в галузевих і спеціальних правових дослідженнях [13; 14].

Отже, в межах широкого підходу, з певною мірою умовності правову інформацію можна класифікувати за багатьма ознаками, зокрема:

1. За характером походження:

- інформація історично-теоретичного характеру - вироблена гносеологією, онтологією, аксіологією, антропологією, герменевтикою права тощо;

- інформація галузевого та прикладного характеру - вироблена галузевими та прикладними правовими науками;

- інформація інструментального характеру - отримана в процесі правотворчості та реалізації права.

2. За суб'єктами надання інформації:

- офіційна - інформація, надана уповноваженими державними органами, посадовими особами та органами місцевого самоврядування;

- неофіційна - будь-яка інша правова інформація, що надається суб'єктами, які не мають державно-владних повноважень.

3. За функціональною спрямованістю в механізмі правового регулювання:

1) нормативно-правова - інформація, яка міститься в правових актах і змістом якої є безпосередньо правові норми, тобто загальнообов'язкові правила поведінки;

2) індивідуально-правова - інформація, яка міститься в індивідуально- правових (правозастосовних) актах, спрямована на реалізацію правових норм і змістом якої є права та обов'язки конкретних суб'єктів у конкретних юридичних ситуаціях;

3) нормативно-технічна - інформація, яка відображає нормативні вимоги, стандарти у певних галузях діяльності, закріплені відповідними правовими актами;

4) допоміжна - будь-яка інша інформація пояснювального, рекомендаційного, процесуального та іншого характеру, необхідна для вирішення правових завдань, зокрема:

- пояснювальна - інформація, яка міститься в дефініціях і тлумаченнях;

- криміналістична - інформація, яка використовується в ході доведення факту злочину та ідентифікації особи чи групи осіб, що вчинили злочин;

- судово-експертна - інформація, яка отримується під час судових експертиз з метою доведення (або спростування) фактичних обставин справи;

- оперативно-розшукова - інформація, яка відображає процес і результати проведення оперативно-розшукових заходів;

- статистично-інформувальна - інформація з різних галузей діяльності, необхідна для забезпечення процесів реалізації державно-владних повноважень (наприклад, статистика та розрахунки для прийняття державного бюджету; інформація про стан довкілля, рівень життя населення, стан законності та правопорядку тощо).

4. За рівнем правових джерел - інформація, що міститься в міжнародних актах та актах національного законодавства (законах, підзаконних актах або інших видах правових актів, що відповідають типу правової системи).

5. За формою зовнішнього закріплення - документована і недокументована інформація.

6. За способом подання - інформація у вигляді письмових документів, в усній або конклюдентній формі, а також у вигляді електронних комп'ютерних даних.

7. За режимом доступу - відкрита, публічна, конфіденційна, секретна інформація тощо.

8. За суб'єктами отримання або надання інформації – інформація отримана (надана) органами державної влади (законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими), суспільними організаціями, іншими суб'єктами.

9. За формами активності – інформація, що створюється суб'єктами, отримується на добровільній основі (самостійне надання інформації іншими суб'єктами), отримується за вимогою (обов'язкове надання інформації іншими суб'єктами).

Звичайно наведена класифікація не є вичерпною, проте дозволяє охопити загальні риси правової інформації та виділити вузьке прагматичне її розуміння з поміж інших аспектів, що складають широкий підхід, серед яких: інформація важлива для правової системи; інформація, що має юридичне значення; інформація, що є об'єктом правовідносин; інформація, важлива для вирішення правових завдань тощо.

Убачається, що у вузькому розумінні поняття "правова інформація" має відображати основне призначення права як універсального регулятора суспільних відносин, а саме: правова інформація - це соціально важлива інформація, яка відображає нормативні (загальнообов'язкові) або індивідуальні вимоги до поведінки (діяльності) суб'єктів, що відповідають інтересам суспільства та забезпечуються і охороняються державою.

У такому аспекті виділяється ще одна властивість, яка принципово відрізняє правову інформацію від усієї іншої - обов'язковість її надання державою та усвідомлення відповідними суб'єктами. Так, Конституцією України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57) та покладається обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68).

Отже, правова інформація у вузькому розумінні виступає основним засобом правового регулятивного впливу, що висуває до неї низку специфічних вимог. По-перше, традиційні герменевтичні вимоги до мови закону, від виконання яких залежить ефективність сприйняття правової інформації суб'єктом, якому вона адресована. До основних з них належать: офіційність стилю подання інформації, гармонійне поєднання ясності і простоти з точністю і повнотою, лаконічність, формалізованість, експресивна нейтральність, єдність використання термінології [15]. По-друге, жорсткі вимоги як до життєво важливої суспільної інформації: об'єктивність, своєчасність, доступність, безкоштовність, публічність... 

Дивись закінчення статті


 

 Опубліковано: Інформаційна безпека людини, суспільства, держави №1 (8)  2012, С. 29-35

Категорія: Теорія держави і права | Додав: tihoma (17.05.2012)
Переглядів: 893 | Теги: Право, інформація, правове регулювання, правова інформація | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Друзі сайту

Періодичні видання

Інформаційна безпека людини, суспільства, держави

Юридичний журнал

Правова інформатика

Інформація і право

Право України

Бизнес и безопасность

Корисні ресурси

Юридична бібліотека онлайн

Юридична бібліотека

CyberCrime Форум

Центр информационной безопасности

ISO27000.ru

Российская сеть информационного общества

Погода
© Тихомиров О.О. 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz
Иконка сайта сделана при помощи favicon.ru